І знову про патріотизм

[OOHFIRO]

Черговий захід на розмови про патріотизм.
Очевидно, що патріотичний рух зазнав величезного удару. Не зараз, коли у владу прийшли люди, які досі живуть в УРСР, а раніше - починаючи з роздачі посвідчень учасника помаранчевої революції та купівлею Івченком Мерседеса за 215 тис. дол. і закінчуючи присвоєнням нашвидкоруч Бандері Героя України.
 
---------------
http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/4568.phtml

Про патріотів та патріастів.
 
Свого часу кінофільм Мела Гібсона «Відважне серце» викликав бурю у Великобританії. Шотландці аплодували виходу стрічки і зустрічали її нечуваним патріотичним підйомом. Натомість в Англії здійнялася хвиля обурення. Вільям Уоллес, головний герой фільму, для англійців – бунтівник, горлоріз і бузувір аж ніяк не вартий героїзації.
 
Проте. Жодна з британських парламентських партій не висунула ідеї присвоїти Вільяму Уоллесу звання Героя Великобританії чи-то провести агітаційну компанію з метою «викрити його справжню суть». А якби й висунула – більшість британців не сприйняли б їх як свідчення ідіотизму. Британці – широко відомі патріоти. Але патріотизм по-британськи, це будівля шляхів, просування британських товарів на світовому ринку, створення конкурентоздатного культурного продукту, укладання вигідних державних та торгівельних угод, тощо. Бійки по суперечливих питаннях минулого, в свідомості британців – це робота істориків, письменників та кінематографістів. Робота ж політиків полягає у зовсім інших речах.
 
Не те наші ура-патріоти. Вдалий бізнесмен для них – крадій та шахрай. Бажання працювати з німецькою якістю (наприклад створюючи машину рівня BMW) вони не виказують. Зміцнювати українську мову та культуру власноруч створюючи цікаві українські книжки, мультфільми та кінострічки вони не уміють. Викликати любов дітей до своєї мови шляхом проведення цікавих свят та вистав вони не мають часу. Виникає враження що майбутнє України в свідомості ура-патріота – це розвинутий брежнєвський совок, із синьо-жовтими прапорами замість червоних і пам’ятниками Бандері замість Ленинів. Решта – така сама поліційна держава, яка має примушувати громадян жити за ідеалами пропонованими «політикою партії».
 
От простий приклад. За кілька місяців перед війною було сформовано 10-у дивізію НКВД. Формування дивізії здійснювалося на території України, тож переважна більшість солдат і офіцерів дивізії були українцями. Звичайно, вони були щирими комсомольцями - до частини НКВД інших не направляли. На початку війни дивізія містилася біля міста Рава-Руська. В бої з німцями вона вступила з перших діб. Солдати й офіцери дивізії були щиро й беззавітно упевнені, що вони захищають свою землю від хижого лютого й безжального ворога. В складі 6-ї совецької армії, 10-а дивізія НКВД відступала від кордону до Умані, де й потрапила в оточення. Коли армійське командування спрямувало залишки своїх частин на прорив, 10-у дивізію було залишено прикривати відхід. Дивізія виконала своє завдання і в повному складі загинула в урочищі Зелена Брама. Бої з «комісарськими загонами» становлять найжахливіші картини в мемуарах німецьких гренадерів.
 
А тепер питання до ура-патріотів. Якщо вони готові виправдовувати дивізію СС «Галичина», бо та боролася за Україну вільну від більшовиків, чи готові вони так само шанувати вояків 10-ї дивізії НКВД, через те що українці-НКВДисти боролися за Україну вільну від нацистів? Якщо любов до України виправдовує в їхньому розумінні службу в СС, готові вони визнати що любов до України виправдовує осіб що воювали в армійських частинах НКВД?
 
Щиро пропоную перед такими питаннями запастися валідолом. Для ура-патріотів. Перевірено - казяться від люті.
 
Інший приклад. Генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич, як відомо, серед іншого був ще й успішним підприємцем. Рекламна агенція «Фама», створена Шухевичем у 1937 році в парі з Богданом Чайківським, працювала у Львові, Тернополі та Станіславі (Франківську). Рекламу «Фами» друкували видання у Польщі, Німеччині, Угорщини. Діяльність фірми приносила чималий доход, допомогла влаштувати на роботу багато підпільників ОУН і добряче підтримала національно-визвольний рух фінансово. То що заважає нинішнім націоналістам піти шляхом свого кумира? Що заважає створити якийсь прибутковий бізнес, рекламного, комп’ютерного чи медійного напрямку? Вигода ж потрійна! Організація матиме додаткове джерело прибутку. Молоді націоналісти опанують такий потрібний у політиці фах створення якісної реклами і піару. Та ще й пройдуть такі-собі «курси молодого підприємця». Це дасть можливість найбільш активним націоналістам відкрити свою справу, знову таки підтримати організацію фінансово, набрати і навчити нові кадри, а там… Складно кажете? Ну то клянуться ж хлопці вірно служити своїй вітчизні до останнього подиху? Опанувати професію менеджера з продажу, дизайнера реклами, бухгалтера чи маркетолога потребує значно менших жертв. Проте. В націоналістів суттєво підскочить рівень життя і вони цілком щиро зможуть говорити політичним опонентам: «Бачте яка в нас корисна партія!» А коли виховані партією підприємці увійдуть до міськрад певного регіону і почнуть розвивати його економічне становище… користуючись раніше здобутими званнями й досвідом, то…
 
На це просте питання часто-густо чуєш убивчий аргумент. Українці, мовляв, нація високодуховна. Всілякі низовинні справи як то, торгувати, аналізувати ринки чи улещувати покупця їм не лічать. В перекладі з «патріотичної» на людську це звучить: «Це ж працювати треба!»
 
Спілкуючись з пересічними шанувальниками Ющенка, Тягнибока та інших КУНів, я не раз й не два ловив себе не думці, що їхні просторікування і нетерпимість до думки іншого, аж надто сильно нагадують мені проповіді комсомольських вожаків у часи моєї юності, та камлання релігійних фанатиків у наші дні. Пересічний ура-патріот дуже рідко оцінює свої переконання критично. Він майже нездатен сприймати думку іншого. Як наслідок – у спорі він керується не аргументами, а емоціями, часто-густо – рівня істерики. Причина цього очевидна. Переважна більшість ура-патріотів щиро й свято вірують у свої переконання. А віра – це така хитка субстанція, яка не будується на логічних висновках. Вона тримається на сферах більш тонких й тендітних. На любові. На почуттях. Тобто – виключно на емоціях.
 
Розвал Совецького Союзу, зруйнував серед іншого ще й панування на просторах СССР комуністичної ідеології. Але не вірити взагалі ні у що пересічна людина не може. Тож на місце мріям про «царство загальної рівності трудящих» дуже швидко прийшли релігія і патріотизм. Різні люди по різному сприймають ті чи інші системи цінностей. Хтось прийшов до них шляхом роздумів і логічних викладок. Такі люди не ходять регулярно на причастя, але розуміють необхідність дотримуватися Семи заповітів і живуть за ними. Переважна більшість же повірила щиро й безоглядно. І сталося диво. Чимало учорашніх активістів КПСС, комсомолу та профспілкового руху ставали християнськими проповідниками, та щирими націоналістами. Створювати власний світогляд і керуватися ним у житті в часи совка людей не учили. Тож люди совкового виховання, отримавши свободу створити власний світогляд, пішли набагато більш простим і звичним шляхом.
 
Вони створили собі нового кумира.
 
Той хто не знаходив собі кумира в особі Христа чи Бандери – невдовзі знайшов його в особі Путіна та ідеї «відновлення величі Третього Риму» та «вставання з колін».
 
До пересічних симпатиків ура-патріотичних ідей, питань насправді нема. Марно звертатися до логіки людини яка вірує. Чимало питань є до їхніх лідерів.
 
Якщо розібрати усю недовгу історію Незалежної України, ми вочевидь побачимо, що творена вона ким завгодно, крім тих хто іменував себе патріотами та націоналістами. Горлаючи «Спасібо Руху за розруху», знаменитий український знавець на порпанні в чужому лайні Олесь Бузина відверто блефує. Як раз він мусить дуже добре знати, що в 91-му році у дні Серпневого путчу в центральному офісі Руху було пусто мов на цвинтарі. Акт проголошення Незалежності України міг бути і не прийнятий, якби не позиція тодішнього голови Ради народних депутатів УССР Леоніда Кравчука. Не лідеру Руху, УРП, ДемПУ й СНУМу, а той самий Кравчук ставив свій підпис під Біловезькою угодою. Той самий Кравчук примудрився не втягнути Україну в жодний військовий конфлікт і залишити в Україні військову техніку совецьких військових округів.
 
По здобуттю Незалежності націонал-патріоти займалися тільки двома речами. Вони буцалися між собою за питання хто найбільший патріот (хто зараз пригадає як рухом керував тріумвірат Драч-Чорновіл-Горинь?). І ще – вони бурчали у бік влади за її (влади) недостатню патріотичність. Такі події як віддача під заставу суден Чорноморського пароплавства уваги націонал-патріотів не привернули.
 
Прогрес почався з приходом Кучми. Тоді Рух примудрився критикувати владу і водночас обіймати посади в уряді! Це називалося, якщо хтось забув, «конструктивна опозиція». Але справжнього свого розквіту націонал-патріоти досягли за президента Ющенка. До самого Ющенка знову таки питань нема, хлопець вміло пошив у дурні пів-країни, купивши їх на тому самому патріотизмі. Здобувши владу президент-«націоналіст» швидко здобув те чого хотів насправді - жаданих 27% від доходів «РосУкрЕнерго». Займатися ж імітацією бурної діяльності він дозволив своєму оточенню. І ті розстаралися. Не знявши ЖОДНОГО пізнавального чи-то художнього патріотичного фільму, вони і мертвих і живих задовбали темами Голодомору і УПА… часто-густо навіть не знаючи реальної історії предмету. Принаймні мені було цікаво спостерігати Стретовича і Григорович які в дискусіях про УПА двох слів не могли зв’язати. Саме за Ющенка патріотизм почав конвертуватися у тверду валюту. «Мистецький арсенал», музей у Батурині, Меморіал Голодомору (заради якого врізалися в історичну пам’ятку XIX ст – вал Київської фортеці) і ще багато будівництв не дарма супроводжували усе президентство Ющенка. Відомо що сицилійська мафія контролює тільки два бізнеси – наркоторгівлю і будівництво. Ніщо інше не приносить таких шалених тіньових прибутків. Відомо що бюджетні кошти виділялися також на розвиток української книжки. Дивно, але українські автори ніякого опікування з боку держави не відчули й близько. А гроші…
 
З приходом до влади президента Януковича Ющенківська частина «Нашої України» вкотре зіграла в свою улюблену гру – «конструктивну опозицію». Половина фракції наразі входить до коаліції, а половина – ні. І одне до одного (на відміну від БЮТу у Самооборони) – нуль претензій. Не відстають від Ющенка й інші «лідери». Олег Тягнибок в оточенні якого присутній такий собі Леонід Нетудихата (давній діловий партнер регіонала Андрія Клюєва), свого часу був виключений з «Нашої України» за промови, що дискредитували партію Ющенка. Потім ВО «Свобода» попсувала життя БЮТу на виборах у Тернополі (де їхню перемогу кувала Мукачевська команда політтехнологів пана Балоги) та засвітилася у «справі Лозінського» (перший випадок у вітчизняному криміналі коли бізнесмен якому ломиться не менше довічного ув’язнення, тікає не на Багами, а в Прокуратуру). Й нарешті просто дарунком для правлячої коаліції була промова Ірини Фаріон перед львівськими дітьми. Вже наступного дня пропутінські «НАШІ» пікетували посольство України у Москві. Вражаюча оперативність.
 
Ліки у надмірній кількості, як відомо – отрута. Патріотизм у надмірній кількості обертається на шовінізм та ксенофобію. То навіщо ж так впадати у крайнощі?
 
Мудрі латинці у таких випадках казали: «Pecunia non olet» - гроші не пахнуть.
 
У всіх перелічених діях лідерів націонал-патріотичних сил, начебто нічого ганебного нема. Так, вони лавірують, дурять, складають угоди і самі ж їх порушують. Вони – політики, а політики були такими у всі віки протягом усієї світової історії. От тільки при чому туту патріотизм? Патріотизм, своєю суттю передбачає любов до своєї батьківщини. З яких же пір проявом любові до батьківщини стало обкрадання тієї самої батьківщини, чи-то співпраця з тими кого сам же називаєш зрадником, бандитом та крадієм? В риториці ура-патріотів давно зникли слова про захист малого й середнього підприємця. Давно не згадується про переваги ринкової економіки. Націоналісти часто-густо самі не можуть сформулювати навіщо Україні рухатися до Європи. Найбільш актуальною для них стала буцанина про трагічні сторінки нашого минулого – на них легше спекулювати. Тож з чим ми маємо справу? З роботою людей які люблять свою країну і бажають розбудувати її в сучасну економічно-потужну державу? Чи з банальним продажем патріотичних ідей по східній ціні?
 
Торгівля чужою любов’ю, в людському середовищі завжди мала чітку і не надто приємну назву. Така діяльність завжди вважалася презирливою та ганебною. Тож політики-патріасти можуть бути переконані – вирок який їм винесуть нащадки буде саме таким. І станеться так просто тому, що людина яка складає вигідні торгові угоди – більший патріот ніж та що горлає про жертви Голодомору. Людина яка власноруч створила прибутковий бізнес – більший патріот ніж та що теревенить про Січових стрільців. Людина яка сприяла щоби підприємства під час кризи давали людям роботу і вчасно платили зарплату є більшим патріотом ніж ті хто реве про героїзацію Бандери.
 
Наприклад, мені байдуже чи відмінять указ про присвоєння звання Героя України Роману Шухевичу. Його можна відмінити на папері, але не можна відмінити у моєму серці. Можна поруйнувати пам’ятники повстанцям УПА, але не можна вбити пам'ять людей для яких вони – герої. Можна назвати запорізьких козаків бандою піратів та п’яниць, але не можна змінити свідомість народу для якого вони – славні лицарі.
 
Але все це доречно до тих пір поки український народ має українську державу. Наразі ж становище для справжнього патріота в Україні більш ніж паршиве. З одного боку патріоти мають політичну силу, яка мріє закабалити Україну за путінським взірцем. З іншого – маси бездумно-віруючих націонал-патротів з лідерами-патріастами на чолі, які залюбки покинуть і своїх ошуканих прибічників, і союзників, і державу Україна, як тільки запахне смаленим. Єдине радує - патріасти шалено втрачають вплив навіть у Західній Україні. Останні вибори показали: Ющенко набрав 5%, а Тягнибок – на рівні математичної помилки. Українцям набридли базікала і балабони. Українці потребують людину дії.
 
Мабуть кожен чув вислів «Патріотизм – останній притулок покидька». Шкода, мало хто знає, що англійський поет Семюел Джонсон написавши цю фразу, мав на увазі що почуття любові до своєї землі і спільних інтересів своїх співгромадян лікує навіть останніх покидьків. Що навіть для закінченої бридоти не все втрачено, якщо в ньому ще живо почуття патріотизму, здатне надихнути його на благі справи. Любов до батьківщині – одне з найбільш світлих і чудових почуттів. Лихо у тому, що слово це дискредитовано саме діяльністю патріастів. Тож варто визначити, останній притулок покидька не патріотизм, а спекуляція на чужій любові до його країни.
 
Я знаю, в Україні є чимало людей, які створивши власний добробут, були б раді щиро й віддано попрацювати для своєї держави. Було б гарно об’єднати сили усіх справжніх патріотів. Було б гарно створити ідеологію яка могла б об’єднати найкращих мислячих громадян України: підприємців, фахових інженерів, високоплачуваних професійних робочих, інтелігентів-практиків. Людей здатних сформулювати свою мету і втілити її у життя. Було б гарно аби ця ідеологія могла б пояснити пересічному громадянинові необхідність досягнення особистого успіху та хибність зневіри у власних силах. Було б гарно аби люди усвідомили, хай навіть маленьке реальне досягнення, набагато цінніше гарних й привабливих балачок. Було б гарно.
 
Наразі історія ще дає час справжнім патріотам побудувати свою країну. Чи скористаємося ми ним?...
 
Дракон - Дмитро Калинчук
 

[Cripton Mamontoff]

Дуже цікава стаття...

[Balerynka]

статтю прочитала від початку до кінця і мені вона сподобалась. Автор наче відсторонено, а водночас з почуттям виклав свої роздуми про патріотів і тих, хто такою назвою прикривається.

Проте справді обридла та тяганина із присудженням почесних звань, імен, виколупування з історії фактів, що підуть на користь то одній, то іншій політичній стороні; розкриття "білих плям" - звинувачування Росії, що не визнає дій КПРС злочином проти українського народу (в той же час Україна свою КП ще не спромоглась осудити і погнати з лав ВР) - все це страшенно знецінило поняття патріотизму. Бо, як відомо: хочеш знівелювати щось важливе - потопи це в піарі, чим наші політики і займаються.

А  починається спотворення з дитинства, коли на націонал-патріотичне виховання у школі виділяються години. Коли вишита сорочка - це обов"язок, коли постановка п"єси до Шевченкових днів - це примус, коли, навіть власне висловлювання потрібно писати в "патріотичному дусі", прославляючи наших героїв і лузерів.   
Вчора приходить брат зі школи (3 клас) і ховає зошит з мови. Чому, питаю? Бо отримав 6 балів за твір з теми: "Що я люблю найдужче?", бо дитина написала, що любить бувати в бабусі влітку, пити свіже молоко, допомагати їй доглядати курчат і кататись на сусідських конях. А треба було написати про те, що любить він Україну, синьо-жовтий прапор і захоплюється вчинками героїв Крут чи інших героїв (і не дуже) України. Про яких ще і поняття зеленого в нього нема...

ось так-от, чорно 

[Cripton Mamontoff]

Дійсно, до гидотності надоїла та вся показова шароварщина...

[Ariana]

"По здобуттю Незалежності націонал-патріоти займалися тільки двома речами. Вони буцалися між собою за питання хто найбільший патріот. І ще – вони бурчали у бік влади за її недостатню патріотичність".
чітко і злободенно... це вже схоже на вічне національне прокляття

[OOHFIRO]

нам є чому повчитися у росіян...

у відповідь на відео, де депутати Думи голосують за своїх відсутніх колег, з"явилась толкова реакція (цікаво, наскільки це все буде дієво)

http://community.livejournal.com/deputat_zero/

[Крижинка]

  мені бракує слів...

Вечерний Квартал Маша Распутина	Small | Large

[OOHFIRO]

Всі сім хвилин дивитись?
і що там про патріотизм?

[Крижинка]

Україна - це російська країна... і ще - її засвистали))))

[OOHFIRO]

яка передача, такі і гості, такий і патріотизм